Вінницько-японські паралелі. Відмова балотуватись як різновид харакірі

Добровільно піти – з високої посади, з виборчих перегонів – це крок непростий і неординарний. Це чимось нагадує самогубство, навіть ритуальне харакірі. І якщо в Японії міністр може добровільно піти з посади і з життя через звинувачення в корупції, а в Західній Європі політик може подати у відставку навіть через те, що випадково проїхав на червоне світло чи обізвав поліцейського (як британський міністр Ендрю Мітчелл 19 жовтня), то у нас такі випадки дуже рідкісні

Добровільно піти – з високої посади, з виборчих перегонів – це крок непростий і неординарний. Це чимось нагадує самогубство, навіть ритуальне харакірі. І якщо в Японії міністр може добровільно піти з посади і з життя через звинувачення в корупції, а в Західній Європі політик може подати у відставку навіть через те, що випадково проїхав на червоне світло чи обізвав поліцейського (як британський міністр Ендрю Мітчелл 19 жовтня), то у нас такі випадки дуже рідкісні

Піти за власним бажанням з високої посади в Україні намагаються хіба що на ще вищу, від депутатського мандата відмовляються одиниці (навіть ставши міністром, намагаються тримати його «до останнього»), а от добровільно покінчити зі своїм статусом кандидата в депутати… Таких «самогубців» у нас вистачає – це ж не боляче (переважно…), це ж іще не кінець життя та кар’єри.  

Перед тим як розглянути низку цьогорічних «кандидатських харакірі» на Вінниччині, пригадаймо, звідки прийшло це милозвучне слово і що воно означає у прямому сенсі.

Харакірі або сеппуку (буквально – «розрізання живота») є ключовим поняттям кодексу честі самураїв. Його здійснювали для уникнення полону, для пом'якшення ганьби або за наказом даймьо (господаря).

Як розповідає розумне «японознавче» видання, найбільш поширеною формою харакірі для чоловіків було розпорювання живота, а коли самурай закінчував ритуал, помічник допомагав йому «зберегти обличчя», відрубуючи голову. Іноді переможеного шляхетного даймьо закликали вчинити сеппуку для укладення мирної угоди: цей крок послабив би ще більше переможений клан, після чого опір було б фактично припинено.

У разі, якщо самогубство здійснювалося не на полі бою і планувалося заздалегідь, воно відбувалося при глядачах. Самурай приймав ванну, одягав біле кімоно, куштував улюблену їжу, перед ним клали ритуальний короткий меч (танто чи вакідзасі) на тарелі або підставці. Одягнений урочисто, сидячи перед мечем, самурай готувався до останнього дійства у своєму житті й писав свій передсмертний вірш.

Самогубець міг обрати собі помічника (кайсяку), який, як правило, був його близьким другом або родичем і повинен був відрубати йому голову, коли самогубець стромляв меча собі в живіт. При цьому кайсяку міг продемонструвати найвищу майстерність, відрубавши голову так, щоб вона повисла на тонкій смужці шкіри.

Коли харакірі перейшло з полів бою в судову практику, кайсяку вже не обов'язково був близьким другом самогубці. Також, якщо воїн зазнав поразки, але добре бився, противник міг з поваги до його мужності виступити для нього в ролі кайсяку... (http://leit.ru/modules.php?name=Pages&pa=showpage&pid=1413)

До речі, прем’єр-міністр пронацистської «імперіалістичної» Японії Фумімаро Коное після поразки його країни у Другій світовій війні (ну не виконав чоловік своїх передвиборчих обіцянок!) заради уникнення суду і страти пішов з життя, використавши не меч, а отруту.

Що стосується харакірі в переносному значенні цього терміну, то під час цьогорічних виборчих перегонів першим на Вінниччині «самураєм», який здійснив «кандидатське харакірі», подавши до ЦВК заяву про відмову балотуватися, став Руслан Демчак, самовисуванець у виборчому окрузі №18. Дехто вважає, що це був саме той випадок, коли «переможеного шляхетного даймьо» змусив це зробити інший «сьогун» - «для укладення мирної угоди та послаблення переможеного клану» (кажучи сучасною «неяпонською»  мовою – для розчищення шляху до парламенту). Не будемо стверджувати, лише подивимось, чи дозволить добровільна відмова від «кандидатського життя» зберегти екс-кандидату життя на волі та життя бізнесове…

Наступним покінчив із кандидатством Олексій Порошенко, самовисуванець у виборчому окрузі №16. Це «кандидатське харакірі» не було продиктоване ні загрозою поразки чи «полону», ні наказом якогось впливовішого «даймьо», хоча певні «бойові дії» таки були, як-от напад молодиків-«ніндзя» на приміщення виборчого штабу Олексія Порошенка. Але це «харакірі», на відміну від Демчакового, відбувалося урочисто і публічно (зібралось масштабне народне віче, як і під час висунення кандидата). А асистентом-«кайсяку» в цьому випадку виступила родина Порошенка-старшого, оскільки вирішила, що його здоров’я важливіше будь-яких депутатських звитяг.

Парадокс «кандидатського харакірі» полягає в тому, що людина, яка його вчиняє, не обов’язково припиняє подальше політичне життя (не беремо до уваги технічних кандидатів-«камікадзе», які з самого початку є політичними трупами, незалежно від того, розріжуть вони собі живота заявою про відмову від балотування, чи не розріжуть).

Різновидом стратегічного «військового союзу», розрахованого не лише на уникнення ганьби від поразки, а й на переможні лаври в команді «самурая»-союзника, є «харакірі» кандидата у виборчому окрузі №17 Анатолія Матвієнка. Він теж зробив це «при глядачах і в білому кімоно», а в своєму «самурайському вірші» зазначив, що знімає свою кандидатуру на користь самовисуванця Григорія Заболотного. На його користь здійснив «кандидатське сеппуку» і висуванець «УДАРу» Федір Кравець. Також Заболотного вирішила підтримати в цьому окрузі й «Батьківщина», яка не висувала тут свого «самурая».

У своєму «останньому кандидатському вірші» самовисуванець у виборчому окрузі  №13 Микола Філонов пішов проти «влади сьогунів та імператора», написавши, що «нинішня влада намагатиметься сформувати у Верховній Раді конституційну більшість і обирати президента у парламенті. Люди будуть позбавлені права обирати главу держави. Щоб не допустити цього, я вирішив відкинути власні амбіції і зняти кандидатуру на користь представника Об’єднаної опозиції Миколи Катеринчука». В цьому ж окрузі на користь висуванця «Батьківщини» Миколи Катеринчука «УДАР» наказав «зробити харакірі» своєму кандидату Олегу Побережному.

А в окрузі №15 «самурай» від «УДАРу» Олег Легеза «розрізав собі живіт» на користь самовисуванки Катерини Коваль. Хоча хто зна, чи якось допоможе цей мужній крок «ударівця» вклинитись Катерині-сан у протиборство двох «сьогунів»-генералів Миколи Джиги (ПР) та Василя Вовка (самовисування).

Як показує практика, найбільш схильні до «виборчих харакірі» кандидати-самовисуванці (певно тому, що вони вільні «самураї», не сковані рішеннями жодного партійного з’їзду та іншої «якудзи»). Так, самовисуванцями є, тобто були, Сергій Червонописький (виборчий округ №11), Іван Гольовський та Григорій Дорожко (виборчий округ №16), Василь Жовмір (виборчий округ №14) та Іван Спориш (виборчий округ  №15). Про підтримку інших «самураїв» вони голосно не заявляли, важко також сказати, чи зробили вони це «для уникнення полону або за наказом даймьо», проте можна з певністю сказати, що ганьби поразки їм таки вдасться уникнути – завжди можна буде сказати: «Я міг перемогти, але кодекс самурая вимагав зійти з дистанції, скориставшись кривим мечем…»

Як і в давній Японії після поразки самураїв, після виборчих перегонів ганьба чекає на багатьох тих кандидатів, хто так і не спромігся зробити собі «харакірі» заради перемоги декларованої спільної справи. Адже пам'ять виборців та «хроніки ЦВК» збережуть усі їхні «нуль цілих нуль десятих відсотка», усі запроданства, відтягування голосів і перебіжництво…

А як щодо справжніх самогубств кандидатів? Це теж буває. Так, під час минулорічних парламентських виборів перший в історії країни кандидат, який представляв виборців з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, намагався вчинити самогубство.

Відбувалося це в Туреччині, де голова Асоціації захисту, допомоги та культурного розвитку трансвеститів, транссексуалів, геїв та лесбіянок «Веселка» намагався викинутися з вікна свого офісу на площі Ататюрка в місті Бурса. Для його порятунку прибули бригади поліції, пожежників та медиків, під час інциденту були присутні також друзі кандидата та журналісти. У прощальній записці, яку він написав перед тим, як ступити на підвіконня, були, зокрема, слова: «Я сильний, ви знаєте. Але я був переможений коханням… Я сам відповідальний за дружину…Багато болю. Я не маю надії…» Трагедії вдалось уникнути завдяки переконанням поліцейського, який добрався до вікна пожежною драбиною. Чоловік продовжував кричати «Досить!» навіть тоді, коли його забирала «швидка»… (http://www.sacitaslan.com/yasam-transeksuel-aday-adayinin-intihar-girisimi_39032.html)

 А в лютому цього року незалежний кандидат (самовисуванець) на муніципальних виборах в індійському місті Тане намагався накласти на себе руки, використовуючи спрей для знищення комах. Спробу самогубства кандидат Ікбал Рехман Мулані здійснив у присутності офіцерів поліції, оскільки, на його думку, поліцейські перешкоджають йому в здійсненні виборчої кампанії. Зокрема, приводом для такого вчинку кандидата стало затримання правоохоронцями його помічника (Роздід 41 D Кримінального кодексу Індії дозволяє затримувати без ордера людину, «яку є підстави підозрювати у скоєнні злочину»).

Кандидат Мулані прибув на вечірню зустріч поліцейських та громадян, присвячену підготовці релігійної процесії, підняв транспарант проти дій поліції, після цього дістав спрей з інсектицидом і випорскав вміст балончика собі до рота. У нього одразу почалась блювота, і «швидка» доставила його до лікарні. Як повідомили лікарі, загрози життю Ікбала Мулані немає. Як заявив начальник місцевої поліції, закиди Мулані на адресу правоохоронців є безпідставними. «Ми просто робимо свою роботу, перевіряючи підозрілі елементи. До того ж, є кілька справ проти Мулані…» (http://www.mumbaimirror.com/index.aspx?page=article§id=2&contentid=20120203201202030232207294842f178)

Серед відомих політиків, які стали самогубцями в прямому значенні цього слова, історією зафіксовані, зокрема, давньоримський сенатор Марк Юній Брут (вбивця Цезаря); президент Чилі Сальвадор Альєнде; прем’єр-міністр Франції П’єр Береговуа (Береговий); радянський діяч Михайло Каганович (брат Лазаря Кагановича); генерал і президент Польщі у вигнанні Болеслав Венява-Длугошовський; прем’єр-міністр Сирії Махмуд Зуабі; президент Південної Кореї Но Му Хен; член ЦК КПРС, міністр і член ГКЧП Борис Пуго; міністр оборони США Джеймс Форрестол… Не можна не згадати і про таких одіозних діячів як Гітлер, Борман, Геббельс, Герінг, Гесс та інші, чия «передвиборча програма» зазнала, слава Богу, нищівної поразки в 1945-му...

Юрій Сегеда, для ОПОРИ