Головна Новини та публікаціїВідеоНапрямки роботиПро насКонтакти ОПОРА - центральний сайт
ОПОРА у Facebook ОПОРА у Twitter ОПОРА у Google+ vkontakte ОПОРА у Picasa
Головна » Новини та публікації » Шанси потрапити до ВР у багатьох мажоритарниць Вінниччини досить примарні

Шанси потрапити до ВР у багатьох мажоритарниць Вінниччини досить примарні

На Вінниччині найбільше жінок балотується в одномандатному виборчому окрузі №11 (місто Вінниця, частина міста Вінниці, частина Вінницького району) – аж 30 %, тобто три з десяти претендентів на мандат. Олімпійська чемпіонка Наталя Добринська в цьому окрузі висунута Партією регіонів (за даними ЦВК, вона живе в Києві і працює спортивним інструктором збірної України з легкої атлетики), її конкурентками також є лікар обласної дитячої лікарні Наталя Солейко (суб’єкт висунення – ВО «Батьківщина») та економіст Людмила Станіславенко (висунута партією «УДАР»). Проте такі відносно прогресивні показники нівелюються ситуацією в сусідньому вінницькому окрузі №12 (місто Вінниця, частина міста Вінниці, частина Вінницького району), де восьмеро кандидатів влаштують суто чоловіче змагання. Можна припустити, що жодна активна вінничанка не виставила тут свою кандидатуру, керуючись жіночою інтуїцією, любов’ю до шоколаду і небажанням тягатися з фаворитом перегонів.

Попри забобони щодо цифри «13», в окрузі з таким номером (місто Калинівка, міста Козятин, Хмільник, Калинівський, Козятинський, Хмільницький райони) зареєстровано найбільше кандидатів – 19. Але серед них лише дві жінки: Ірина Герасимова (тимчасово не працює, висунута партією «Європейська платформа») та Ліна Палій (юрисконсульт, м. Київ). У 14-му окрузі (м. Жмеринка, Барський, Жмеринський, Літинський, Тиврівський райони) з десятьма чоловіками на рівних змагаються дві жінки-кандидатки – Лідія Закусілова (помічник народного депутата, висунута КПУ) та Катерина Зелена (м. Бар, тимчасово не працює, партія «УДАР»). Дві жінки серед 12 кандидатів змагаються в окрузі №15 (місто Шаргород, Мурованокуриловецький, Томашпільський, Тульчинський, Чернівецький, Шаргородський райони). Тут шляхом самовисування балотуються дві уродженки села Липівка Томашпільського району – заступник голови Союзу юристів України Катерина Коваль (мешкає в Києві) та директор СТОВ «Липівка» Світлана Мельник (с. Липівка).

У 16-му виборчому окрузі (місто Ямпіль, місто Могилів-Подільський, Крижопільський, Могилів-Подільський, Піщанський, Чечельницький, Ямпільський райони) з 13 кандидатів жінок теж двоє – журналістка Наталя Вершко (м. Вінниця, суб’єкт висунення – Радикальна партія Олега Ляшка) та член Нацради з питань телебачення і радіомовлення Оксана Калетнік (м. Київ, самовисування). Така ж кількість претендентів на депутатство в окрузі № 17 (місто Ладижин, Бершадський, Гайсинський, Теплицький, Тростянецький райони), проте частка жіноцтва там дорівнює нулю. У співвідношенні «2 до 15» жінки представлені серед кандидатів у 18-му окрузі (місто Іллінці, Іллінецький, Липовецький, Немирівський, Оратівський, Погребищенський райони) – тут балотуються самовисуванка Наталя Миролюб (президент Благодійного фонду «Миролюб», м. Київ) та підприємець Анна Філонова (м. Вінниця, Радикальна партія Олега Ляшка).

Не треба бути провидцем, щоб дійти висновку, що шанси потрапити до Верховної Ради в багатьох мажоритарниць Вінниччини досить примарні. Це стосується і деяких, якщо не більшості, представниць нашої області, включених до партійних списків по багатомандатному округу. Назвемо лише тих, що входять до найрейтинговіших політсил: 135-е місце у списку ВО «Батьківщина» відведено депутату Вінницької облради Людмилі Щербаківській; на 87-му місці у списку Компартії вінничанка Ірина Швець, ще менше шансів (183-місце цього ж списку) у Надії Рябошапко; на 52-му місці в списку партії «Україна – вперед» вінничанка Ірина Касьян.

Хоча жінок у нашій державі більше половини населення (в Україні 56 %, на Вінниччині – 54), проте частка жінок у вітчизняному парламенті навіть у найбільш «гендерно урожайні» роки не перевищує 8%. Була, правда, у нас жінка прем’єр-міністром, але ж і в Пакистані була, проте якось важкувато назвати Пакистан благополучним з точки зору рівності статей.

Що стосується Вінниччини, то серед керівників структурних підрозділів облдержадміністрації останніми роками частка жінок сягає 50-55 відсотків. Років 6 тому можна було похвалитися, що «серед заступників голови облдержадміністрації 20 % становлять жінки» (тобто одна Любов Спірідонова становила 20 % від усіх чотирьох заступників, тепер же посад заступників голови ОДА побільшало, а тому показник відчутно знизився…

Отже, є країни, де 55% жінок-керівників чи жінок-політиків стало звичним явищем. У нас же частина жінок сама себе «відсіює», міркуючи: «Та мене все одно не візьмуть, бо ж я жінка (дівчина)», інші «відсіюються» на співбесідах під час прийому на роботу або при перегляді потенційними роботодавцями резюме, поданих жінками. Можливо, шанси молодої жінки потрапити на престижну роботу з перспективою кар’єрного росту збільшилися б, якби вона надавала довідку про свою безплідність і підписувала клятву чи контракт про те, що не збирається всиновлювати дітей. Бо якому керівнику сподобаються усі ці вагітності, декрети, виплати, лікарняні та інші «фізичні вади» його підлеглої. Отже, краще взяти підлеглого.

Ще деякий процент жіноцтва не отримує посад або кидає кар’єру через сексуальні домагання начальства (ну так уже склалося, що чоловіки домагаються жінок активніше, ніж жінки чоловіків). Хоча, ніде правди діти, незначна частина жінок якраз отримує роботу завдяки своїм статевим принадам, але кадровий потенціал таких «працівниць» швидко згасає разом з їхньою молодістю чи з можливостями їхніх покровителів. Є також категорія жінок, яких від роботи, кар’єри та громадської активності віднаджують власні чоловіки («Сиди вдома, я сам зароблю», «Kinder, Küche, Kirche» або «Нема чого туди ходити – там повно чужих мужиків»).

Так, в Україні картина не надто приваблива з точки зору дотримання гендерної рівності. Проте безглуздо було б пред’являти претензії лише до політичних партій. Виною тут і «домострой», і вся суспільна система - від пологового до богодільні. І на досвід країн Скандинавії теж нема сенсу кивати. От як буде в Україні такий рівень зарплат, щоб жінка легко могла найняти «бейбі-ситтера» (пенсіонерку чи студентку, які вже або ще не будують власну кар’єру), як будуть комфортабельні дитсадки, в яких приймають малюків з кількамісячного віку, як з’являться в усіх установах кімнати для годування грудьми та зміни підгузків (навіть для жінок-поліцейських у відділку чи жінок-депутаток у парламенті), як стане нормою (а не ганьбою) для чоловіка піти на рівних з жінкою в декретну відпустку, як буде можливість заїхати з візком (і дитячим, і інвалідним) до офісу, до тролейбуса чи до столичного метро, і, нарешті, як постане належна законодавча база для забезпечення і захисту прав жінок, отоді й можна буде всерйоз говорити про рівний доступ, про квоти «50 на 50» чи «60 на 40» тощо. Та, власне, тоді й без квот ситуація вирівняється.

Наразі ж у вітчизняній великій політиці жінки належать до «меншин». Проте навіть приклад фемінізованих скандинавів не є аж таким однозначним. «Теперішня влада Данії хотіла прийняти закон про те, що на керівних посадах в країні повинна бути кількісна рівність між жінками і чоловіками, - розповідає колишня вінничанка, а нині співробітниця редакції знаного у скандинавських країнах журналу «Idenyt» Людмила Гертел. - Але і народ протестує, і фірми також. Кажуть, що вибиратись на посади люди повинні не за статтю, а за кваліфікацією. Проте у Фолькетингу (данському парламенті) жінки зараз становлять 38 %».

Хочеться вірити, що кожен наступний склад парламенту України буде більш паритетним з точки зору співвідношення статей, ніж попередній. А поки що чоловіча «більшість» якщо не сама ініціюватиме, то принаймні прислухатиметься і підтримуватиме ініціативи жіночої «меншості» щодо захисту материнства і дитинства, підтримки прав і рівних можливостей жінок та інші соціально важливі рішення.

Статтю підготовлено в рамках проекту ГО Громадський центр «Форум» «Право жінок на політику» за підтримки Посольства Швейцарії в Україні.

Галина Сегеда
прес-секретар
097 705 23 66
За коментарями звертайтесь:
Наталія Величко
координатор виборчих програм Громадянської Мережі ОПОРА
у Вінницькійобласті
063 628 67 85
 

Довідково:

Громадське спостереження ОПОРИ – це тип активної діяльності мережі, спрямований на незаангажовану оцінку процесу підготовки та проведення виборів, а також на запобігання порушенням через тотальний громадський контроль. Професійний моніторинг всіх етапів виборів здійснює опосередкований вплив на якість кампанії. Шляхом збору та поширення інформації серед цільової аудиторії, формується громадська думка всередині країни та за її межами. В стратегічній перспективі громадське спостереження фокусується на покращення системи виборів та окремих процедур. У 2012 році під час виборів народних депутатів України до ВРУ мережа ОПОРА реалізує масштабну кампанію довготермінового та короткотермінового спостереження, організує статистичний підрахунок голосів щодо результатів голосування за пропорційною складовою виборчої системи на основі репрезентативної вибірки, забезпечить 100% покриття дільниць своїми спостерігачами в окремих одномандатних мажоритарних виборчих округах. У рамках довготермінового спостереження в кожному з 225 округів працюватимуть спостерігачі ОПОРИ, а в день виборів до них приєднається ще 3 500 активістів. Організація використовуватиме новітні засоби поширення інформації щодо результатів спостереження, серед яких інфографіка та інтерактивні карти.


© Громадянська мережа "Опора"
представництво в Вінницькій області
2006-2014
Використання матеріалів із сайту Громадянської мережі ОПОРІ дозволене за умови наявності посилання (у випадку інтернет-видання - гіперпосилання) на opora.vn.ua